Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
После многомесячной работы в открытом космосе как приятно вернуться домой, на Землю…
отрывок из произведения:
...Не пістрявіли за вікном барви світляних оголошень, не мчали магістралями швидкі гелікомобілі, в небі не свистіли триангуляри, не бовваніли за вікном димарі-неокомпенсатори і оздоби химерних мозаїк. Лише сонце та трохи вишневого цвіту. А потім підійшла коза, з-азирнула крізь мале вікно до хати — мабуть, хотіла їсти.
Пахло зимовими яблуками, молоком і дитинством. Мати поралась біля старої калориферної печі. Поряд з ліжком сірів великий екран телеінформатора. Чапол не поспішав прокидатись, не поспішав викристалізовуватися з простору, в якому він розчинився.
— Виспався, синку? — мати поставила на стіл полумисок вареної, паруючої картоплі, полив’яний глек з домашнім вином.
Нічого не відповів. Лиш дивився якось сумно навколо. Тут він народився, звідси пішов до школи, цотім до університету, і сюди раз на кілька років тепер прилітає в гості. Він зараз уже поважний науковець, очолив Інканський дослідний центр метакаскадних синтезів. Але завжди так млосно бентежить лагідний материнський погляд.
— Мамо, ввімкніть інформатор, — попросив тихо. — Хай зараз усе буде, як було колись.
Мати підійшла і натиснула жовту клавішу. Раніше, коли син був малим, вона завжди будила його, вмикаючи телеінформатор на всю потужність.
— Хочеш послухати ранкову казочку? — всміхнулася.
На екрані з’явився чорний мальований кіт. Він читав книжку:
— Камінь перетворюється на пісок. Пісок поростає травою. Трава береться колючками. Колючки виповнюються отрутою. Але великий Дюла дивиться на те все і сміється… — Кіт старечою лапою тримав пожовклі аркуші старої книги, щоб вітер не перегорнув. Його дбайливо доглянута шерсть іскрилась під золотавими променями сонця. Ворушив сивими вусами. — Отрута буде йому найкращими ліками. Пісок він перетворить на камінь. І ніхто ніколи не переможе великого Дюлу ні розумом, ні силою, бо гриби стануть схожими на каміння, але великий Дюла не сплутає їх з камінням, бо вони ростуть лише на його плантаціях. Птахи стануть схожими один на одного, та великий Дюла не сплутає їх, бо розселить в окремих палацах. Хижі звірі будуть йому вірними друзями, бо великий Дюла годуватиме їх… Кіт на екрані заплакав, покотилися намальовані сльози.
— Мій прадід написав цю книгу.
— Твої пращури були мудрими, Кацію, — кахикнув пес, що сидів на ослоні під каштаном.
— Мамо, зробіть голосніше, — попросив Іван Чапол, зацікавлено, як у дитинстві, дивлячись на екран.
— Понавидумляють, — махнула рукою мати. — Було б кому дивитися.
Над екраном телеінформатора висів великий кольоровий портрет усміхненого молодого чоловіка в ультрамариновому блискучому комбінезоні космодослідника...