Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Умберто Эко (Umberto Eco) — известнейший писатель, историк, философ и ученый-семиотик. Пишет также под псевдонимом Дедал.
Родился в Александрии. В 1954 году получил докторскую степень в университете Турина. В течение пяти лет работал в Милане редактором на телевидении,затем читал лекции в Туринском университете. Кроме того, преподавал в университетах Милана, Флоренции, Болоньи (где в 1975 году получил должность профессора на кафедре семиотики), а также в Миланском политехническом институте. Писать начал в конце 50-х годов. При его непосредственном участии были основаны журналы «Marcatre» и «Quindici«; он также был редактором журнала «Versus» и входил (и отчасти входит и по сей день) в редколлегию журналов «Semiotica», «Degres», «Text», «Structuralist Review», «Communication», «Problemi dell»Informazione», «Alfabeta». С 1979 года является вице-президентом Международной ассоциации семиотических исследований. Умберто Эко — почетный доктор ряда университетов. Его научная и литературная деятельность отмечены многочисленными премиями...
отрывок из произведения:
...У 1957 році Ж. М. Кастілет написав книгу La hora del lector (Година читача) (1). Він виявився справжнім пророком. 1962 року я написав свою книгу Ореrа ареrtа (2). І в цій книзі я висловився за активну роль інтерпретатора у відчитуванні текстів, що мають естетичну вартість. У цей час мої читачі зосередилися здебільшого на питанні відкритости, не враховуючи того факту, що читання без конкретної мети — це діяльність, яку викликав цей текст (і яка схильна до його інтерпретації). Інакше кажучи, я досліджував діалектичний зв'язок між правами текстів та правами їхніх інтерпретаторів. Маю враження, що в останні десятиліття спостерігається відчутний натиск на права інтерпретаторів.
В моїх пізніших працях (A Theory of Semiotics, The Role of the Reader, Semiotics and the Philosophy of Language) (3) я розвинув ідею Пірса про необмеженість семіози. В доповіді, виголошеній на Pierce International Congress в Гарварді у вересні 1989 року я намагався доказати, що поняття необмеженої семіози не веде до висновку про неіснування інтерпретаційних критеріїв. Твердження, що інтерпретація (як основна ознака семіози) потенційно необмежена, не означає, що інтерпретація не має мети і „пливе як ріка», повністю самодостатнє. З цього, що інтерпретація потенційно не має кінця, не випливає, що кожна інтерпретація мусить мати hарру епd...
...У 1957 році Ж. М. Кастілет написав книгу La hora del lector (Година читача) (1). Він виявився справжнім пророком. 1962 року я написав свою книгу Ореrа ареrtа (2). І в цій книзі я висловився за активну роль інтерпретатора у відчитуванні текстів, що мають естетичну вартість. У цей час мої читачі зосередилися здебільшого на питанні відкритости, не враховуючи того факту, що читання без конкретної мети — це діяльність, яку викликав цей текст (і яка схильна до його інтерпретації). Інакше кажучи, я досліджував діалектичний зв'язок між правами текстів та правами їхніх інтерпретаторів. Маю враження, що в останні десятиліття спостерігається відчутний натиск на права інтерпретаторів.
