Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Владимир Наумович Михановский (род. 2 октября 1931) — украинский советский писатель, прозаик, поэт, драматург, также известный произведениями других жанров.
Родился 2 октября 1931 года в Харькове. Окончил физмат Харьковского университета (1954) и ВЛК (1969). Преподавал математику и физику в Харьковском университете (1954-62). Печатается с 1948. Член союза писателей с 1963. Живет в Москве.
Первая НФ публикация — сборник «Тайна одной лаборатории» (1964). Перу М. принадлежит роман «Шаги в бесконечность» (1973), в центре которого — судьба экипажа звездолета, захваченного черной дырой, а также многочисленные рассказы и повести, составившие сборники — «Гостиница «Сигма» (1979), «Свет над тайгой» (1982), «Перекресток дальних дорог» (1987).
отрывок из произведения:
... — Джоні, якщо ти не перестанеш мучити кота, битиму. Чуєш?
— Це не кіт, мамо.
— А що ж то, шибенику? — простоволоса жінка, по пояс висунувшись із вікна будинку, намагалася розгледіти, що тримає в руках її десятирічний син.
— Мамо, це іграшковий… — голос Джоні тремтів од захоплення, — іграшковий кіт. Глянь, який пухнастий.
— Не бери всякої гидоти до рук.
— Це не гидота… Він учений, — намагався переконати Джоні.
— Зараз же покинь кота і марш додому! — в голосі матері вже вчувалися металічні нотки. — Зовсім від рук одбився.
Джоні, зітхнувши, сховав свій скарб у кущі біля клумби і подався на кухню.
— Почекай-но, прийде батько, — примовляла місіс Роджерс, пораючись біля плити. — Матимеш від нього на горіхи.
А за вечерею сталося таке, що про це довго потім говорили в місті.
— Не чіпав я дохлого кота, тату, — виправдовувався Джоні, — і він був зовсім не дохлий.
— А який же? — запитав Джоні старший.
— Він був іграшковий. Такий сіренький і м’який-м’який, а між вушками біла пляма.
— Еге, пляма, — в голосі Джоні почулися сльози. — Очі різноколірні і чудно так блимають… — А все ці комікси… Зіпсували хлопчиська, — не втрималася мати.
В цей час рипнули двері і на порозі з’явився… — Це він, тату! — вигукнув Джоні. — Я ж казав… Мері остовпіла, притиснувши блюдце до грудей. Рот містера Роджерса розкрився так, що туди вільно проліз би його власний кулак.
Дивна істота непевною ходою, не позбавленою, однак, грації, повільно перейшла кімнату і підійшла до столу.
— Хай він живе у нас. Добре, тату? — прошепотів Джоні.
Істота завмерла на трьох лапах, піднявши четверту, потім з плями на лобі вихопився яскравий промінь, ковзнув по дешевій репродукції «Полювання на кенгуру». Здавалось, істота розглядає картину. Одночасно очі її засвітилися, швидко-швидко замигтіли барвистими вогниками.