Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Тематика та настрiй оповiдання можна означити як виявлення iррацiонального та дивовижного у зовнiшньо рацiональному життi. Героїв вiдрiзняє своєрiднiсть, непередбачуванiсть i неповторнiсть. Всi вони, не зважаючи на свої вади та чудноти, є особистостями, що в їх пiдгрунтi лежить людянiсть. Свiт, вiдтворюваний в оповiданнi, — це свiт поза голим рацiоналiзмом, матерiальними розрахунками та вигодами, свiт, де панує дух iнобуття i власних цiнностей. Текст вiдрiзняє своєрiдна витончена iронiя.
Хранитель всемирного книгохранилища проводит культурную селекцию по неведомому заданию, а, погибая, на гипнотическом уровне передает миссию своему убийце.
отрывок из произведения:
...Він пройшов по коридору, на мить затримався у дзеркала біля драбини — невисокий міцний чолов''яга, краватка, як завжди, ледь зсунута вбік, комір сорочки — як виявило дзеркало, несвіжий. Він не любив це дзеркало, сильно освітлене, у повний зріст, завжди чисто вимите — йому здавалось, що воно віддзеркалює самі тільки вади. Його б воля, засунути б оцей оманний прилад у найтемніший кут, щоби люди бачили себе в ньому здалеку у вигляді тіней, мигцем. Втім, вони і є тіні, весь світ — величезна примарна тінь, життя панує тільки тут, у його дійсному, а значить, вічному значенні.
Він повернув ліворуч. Кімната відпочинку. Cаме тут вони знайшли півроку тому рукопис, засунутий у дверну ручку кабінки. Якийсь невдалий письменник чи забув його, чи викинув як непотріб, чи навмисно підкинув людям, звиклим нічого не викидати, чия професія полягає у зберіганні. І він, хоронитель, звичайно, підібрав його та привів у порядок, навіть злегка зрівняв праскою і, думаючи, в який відділ помістити та який шифр присвоїти, зупинився на каталозі S — особливо секретне та необізнане. І тепер рукопис лежав у цьому архіві, поруч з єгипетськими непрочитаними табличками, шумерськими клинописами, відомостями про чужинців-інопланетян та тому подібними зашифрованими навіки текстами. Тільки хоронитель міг вільно читати його, без всякого особливого дозволу, необхідного іншим. Він навіть пам''''ятав його складний шифр, але коли через три місяці з''явився відвідувач — неголений, погано одягнений, ліва рука перебинтована — та запитав, чи не знаходили тут загублений ним документ, він відповів: ні; він не мав права відповісти інакше, тому що із сховища нічого нікому не віддається, це — закон. Сховище — це генетичний банк пам''''яті всієї цивілізації, упорядкований та закодований, система найскладнішої багаторівневої організації, що вилучення з неї найменшого ланцюжка може порушити порядок, створивши дірку, провал. Він, хоронитель, відповідав за кожну одиницю інформації, що зберігалась тут, немов за весь світ.
Він зробив ще кілька кроків і штовхнув масивні різьблені двері. У ніс ударив запах минулого — суміш фарби, пилу, паперу та клею. Він з насолодою втягнув його широкими ніздрями, як завжди не стримавши легкої посмішки. Нарешті він у себе вдома. У самому нутру історії, систематизованої та укладеної на широкі залізні полиці. На столі лежав список нових надходжень — нової історії, що повсякденно твориться довкола та відбивається на аркушах гладкого білого паперу. Роботи буде забагато. Він зітхнув у приємному передчутті, зняв піджак, акуратно повісив його на стілець. Зараз він розсортує матеріал, визначивши йому місце та розділ — за ступенем важливості, тематикою, обсягом, потім вип''є чаю, прийме кількох відвідувачів, перевірить роботу відділів, керованих автоматикою, визначить, що із старої інформації списати, направивши в архів або сховище з обмеженим правом доступу або зовсім без права. Він тільки не знав, як бути з рукописом. Рукопис стосувався особисто його. Це було дивно, неможливо, але факт був у наявності. У ньому йшлося про те, як деякий клерк колись знищив документ, зробивши у системі ту саму дірку, яка не дає йому спокою. Звичайно, це була вигадка, ніхто не міг знати про це — простий збіг, який зчаста трапляється у житті. Навіть місто було назване інше...