Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Книга відомого українського письменника-гумориста розповідає про карколомні фантастичні пригоди капітана Небрехи та його вірного штурмана Азимута.
отрывок из произведения:
...Років десять тому я працював у найпопулярнішому на всіх планетах Сонячної систеїли науково-художкьому журналі для юнацтва «Навколо Всесвіту».
Одного разу Еикликає мене на розмову головний редактор журналу.
«Пахне відрядженням! — зрадів я. — Ех, якби на Марс на пару марсіянських місяців. Вони ж удвічі довші, аніж земні!» — Сідай, Никодиме, — сказав наскрізь пропахлий гранками головний редактор, з огидою відсуваючи верстку свіжого номера.
Я з обуренням потлітив, що його червоний олівець добряче погуляв по рядках мого фейлетону з Венери «Гідрспон чи гідропонт?», чим вкоротив його мало не наполовину. Однак змовчав, бо саме пригадав знайомих з кссмопорту, щоб без черги придбати прямий квиток на Марс.
Тут мене наш редактор і ошелешив:
— Поїдеш у відрядження, — прохрипів він, зиркаючії на мене поверх окулярів.
— Куди? — жваво запитав я.
— Аж на Чорноморське узбережжя… Там, десь у районі Сухумі, поселився знаменитий міжзоряний вовк, колишня окраса ордену космічних командорів, а нині пенсіонер, капітан далекого галактичного плавання Небреха. Візьмеш у нього інтерв’ю не більш як на сотню рядків нонпарелі.[6] Тьху! Знайшов куди посилати — на Чорноморське узбережжя! Це колись журналісти будь-що намагалися майнути туди у літню пору з командировочним посвідченням.і редакційними грішми в кишені. А тепер, після того як упорядкували марсіянські пляжі з дрібним червоним пісочком, Чорноморське узбережжя — не дивина. Типове не те, як колись казали наші пращури.
— Про Небреху розповідають, — продовжував катувати мене головний редактор, — ніби він катався верхи на кометі, навіть підказав самому Ісаакові Ньютону закон всесвітнього тяжіння. Словом, це людина, уславлена на цілий Всесвіт. А ти знаєш, що він утнув уже на Землі?
Редактор багатозначно замовк, а тоді з тріумфом, ніби розповідав про власні заслуги, повідомив:
— Узяв та й порушив віковічну монополію аборигенів сонячного Причорномор’я на торгівлю лавровим листом! Нині пакетик з листям не вартий сірникової коробки!
— Як це йому вдалося? — мляво поцікавивсь я.
Я знав, що редактор не запалить мене навіть тоді, коли вихвалятиме героя майбутнього інтерв’ю найдобір-нішими епітетами, відібраними з усього словникового фонду.
— А дуже просто! — охоче пояснив він. — Небреха за безцінь кинув на світовий ринок свої невичерпні запаси лаврових вінків, якими увінчували його благородне чоло на планетах Ста дев’яноста трьох Сонць!
Я розумів, що редактор вміло намагається затягти мене в тенети не дуже цікавого завдання. Проте, якщо я і напишу про оту сенсаційну аферу з лавровими вінками, він її без жалю викоренить з тексту своїм червоним олівцем. Тільки виляски підуть… Час було рішуче боронитися від зазіхань на мої творчі плани.
— А чи не краще нам відрядити когось з практикантів? — зухвало запропонував я. — Хай набувають досвіду в живому ділі.