Ладошки, у меня РАНЧИК РОДИЛСЯ! :-)
...
Уважаемые давние поклонники и посетители Ладошек!
Я запускаю коммьюнити-сайт, новый проект, а вы все, будучи
https://www.facebook.com/run4iq
Бег для интеллектуалов.
Бег для интеллекта.
Бег "за" интеллектом. Он сам не придёт ;-)
Ранчик родился!
Андрей AKA Andrew Nugged
Ладошки служат как архив программ для Palm OS и Poclet PC / Windows Mobile
и разрешённых книг с 15 окрября 2000 года.
Фантастично-гумористична повість «Мої і чужі таємниці», головні герої якої діти: кмітливі, веселі, дотепні.
отрывок из произведения:
...Ми з Лесиком вирішили: після закінчення школи піти у космонавти і полетіти на Марс.
Прославимося на весь світ. Наші великі портрети у скафандрах надрукують у всіх газетах та журналах і навіть на сірникових коробках. За парту, на якій ми зараз сидимо, посадять найкращих учнів. А вчителі на уроках розповідатимуть, що я і Лесик ніколи-ніколи не мали двійок.
Та спочатку про цю нашу мрію ніхто не знав.
Таємниця відкрилася зовсім випадково.
Це сталося у суботу. Щойно почався урок з географії, як пішов сніг. Перший сніг! У класі одразу стало темніше, бо сніг падав густо. Великі пухнасті сніжинки танцювали за вікном, наче дражнилися. Вони ніби підмовляли: «Ану, пограймося у сніжки!» І справді, з такого снігу можна виліпити найкращі у світі сніжки.
От не пощастило!
Пощастило тільки Юркові Бублику, бо він запізнився на урок.
Вчитель географії Павло Петрович запитав його:
— Бублик, чого ти запізнився?
Юрко відповів:
— Я загубив одного бота і довго шукав його.
Павло Петрович підозріло подивився на його черевики.
Та підозрював він даремно. Один черевик у Юрка був чистенький, а другий такий брудний, наче Юрко по дорозі у школу не минав жодної баюри.
— Що, не знайшов? — знову запитав Павло Петрович.
Юрко скромно відповів:
— Ні, не знайшов, бо я поспішав у школу. Але після уроків я ще пошукаю.
Юрко як у воду дивився: після уроків він одразу знайшов свого бота. Це йому зовсім не важко було зробити, бо він сам його заховав.
Але це було потім.
А тоді Юрко сів на своє місце і нишком почав їсти сніг. Та крився він тільки від учителя, а від нас він анітрохи не крився. У нього були повні кишені снігу.
Усі ми дуже заздрили Юркові. Хто ж не знає, що перший сніг смачніший за морозиво?
Та Бублик ні з ким не ділився своїми запасами. Він сам один наминав чудовий свіжий сніг. Тоді ми удали, що нас зовсім не цікавить сніг, а цікавить географія.
І раптом Юрко злякався, бо сніг у його кишенях почав танути. Куртка і штани у нього набрякли. Під ногами набігла калюжа. Ми зловтішно спостерігали це стихійне лихо.
Лесик написав Юркові записку: «Що, з’їв?» Цієї миті Юрко переконався, що жадібність — велика вада у характері людини. Він негайно почав перевиховувати себе — вивернув з кишень залишки снігу і щедро поділився з друзями. За хвилину Сашко Усенко і Боб Скорик теж нишком їли свіжий сніг.
Але я і Лесик снігу не їли. Ми звикали до марсіянських труднощів. Адже сніг там е лише на полюсах, а всю іншу поверхню обіймає величезна червона пустеля. От ми, майбутні космонавти, і гартувалися, щоб привчитися до незвичайних марсіянських умов.
Та це була помилка, бо наша витримка викрила нашу космічну таємницю...